Історія села Пасківщина
Історія села Пасківщина давня та багата. Серед старожилів села існує переказ про те,що козак Пасько втікаючи від польсько- шляхетного гніту, проїжджав незаймані заболочені угіддя поблизу річки та квітів. Убачивши надійність у цій містині, бо то була перспектива захисту від різних загарбників (болота з одного боку, річка з іншого) козак звів житло, а на перешийку спорудив вал і викопав глибокі канави (їх сліди збереглися дотепер)
Так було засновано нове поселення, що й отримало назву в честь першого поселенця, що й отримало назву в честь першого поселенця Пасківщина, а вулиця першого поселенця була названа Окоп.
Датою заснування села вважається 1712 рік. Та серед старожилів, корінних жителів села ходять перекази, що дійшли від дідів-прадідів «село засноване тоді ж коли й Харків».
Що ж спільного між невеликим селом і промисловим містом, що розташовані одне від одного за сотні кілометрів? Звідки таке категоричне твердження старожилів?
Чому серед пасківщан так поширене прізвище Харченко? Отут і запускається родова спорідненість із козаком Харком, засновником Харкова з певних джерел Харків засновано у 1655-1956 рр. приблизно у цей час виникла і Пасківщина.
Невдовзі Пасківщина заселятися і іншими втікачами, що шукали кращої долі. Так з'явилася вулиця Гайдуківщина, Бідівщина де мешкали Гайдуки, Біди. Темнорядівка, Заводовщина (за ставком) Воловиця, Новоселиця (вулиця,яка з’явилася останньою), шоферівщина (за радянських часів), тощо.
На межі з с.Турівка з давніх часів височіє курган Корбина могила.
З книги Українського славнозвісного письменника Івана Кирія, уродженця Пасківщини, розповідається, що ця могила названа на честь козака Корби,який, щоб помститися панам за свою доньку, яку пани затоптали на смерть кіньми на дорозі, підняв односельців на повстання проти панів-нелюдів.
Та пан викликав підмогу, сили були не рівні, повстання придушили жандарми, а козака Корбу вбили і кинули серед степу, заборонивши хоронити. Та односельці потайки, хто як міг, наносили землі на місце, де лежав убитий. Так і виросла висока гора, яку назвали Корбиною могилою.
На початку ХУІІІ ст. землі Пасківщини близько 1600 десятин, належали поміщику Кушельову, який займався землеробством, та розведенням цінних порід коней.
У 70-х роках ХІХ ст. володарем Пасківщини став пан Кочубей, який спорудив у селі економію, та нещадно експлуатував селян на тяжких роботах.
За панування Кочубея в селі збудовано церкву, яка була справжньою окрасою села, (цей храм, на жаль, в 1986 році знищила пожежа).
У цей же час почала в селі працювати школа, де першим викладачем став чернець Перепелиця. Згодом було засновано церковно приходську школу в хаті Дмитра Біди, який і навчав дітей письменності.
Пережило село революції 1905-1917рр. Громадянська війна не обминула мирних пасківщан, що з діда – прадіда були землеробами, щоб батьківська земля, рідне село процвітали.
У 20-і роки силами селян збудовано початкову школу, яка з часом стала семирічкою.
У 30-і роки під час колективізації в селі створено два колгоспи, було усуспільнено худобу, реманент. Люди працювали не покладаючи рук, не жаліючи своїх сил та здоров’я, щоб покращити своє життя.
Ударниками перших п’ятирічок стали Харченко Марія, Перепелиця Ганна,Очколяс Парасковія, Гончаренко Ганна, Харченко Павло та інші.
Почали вирощувати високі врожаї, міцніло господарство, повеселішали селяни.
Та 1933 рік вніс свої корективі… Голодомор……
Багато селян забрав він не шкодуючи ні молоді ні малих діток.
Про цю сумну трагедію написано книгу «Голодна весна», автором якої є відомий український письменник уродженець Пасківщини Іван Кирій.
Не обійшло лихоліться Пасківщину й у Великій Вітчизняній війні.
У 1942 р. село захопили фашисти Багато бід випало на долю селян, тортури, тяжка робота, знущання, чоловіки на фронті , молодь у неволі, 22 вересня 1943р. село звільнено від чужинців, про те сльози на очах матерів та дружин, ще довго не висихали.
З фронту не повернулося близько 90 жителів села.
Мужністю і відвагою в боях з гітлерівцями відзначилися Дмитро Басанський, Микола Дибань, Іван Рудько, Петро Даник, Олексій Хижковий та інші.У селі і досі живуть ветерани О.Ю.Солдатенко, І.В.Харченко. Проживають і солдатські вдови М.М.Рожок, В.Я.Хоменко.
У 1953р. два колгоспи об’єднано в одне господарство колгосп імені Свердлова. Відроджувалось село,сільське господарство, «заживали» після війни людські рани.
Наприкінці 60-х років розпочався стрімкий занепад села. Молодь почала масово виїздити на роботу в промислові центри. Село почало відроджуватися в 1986 році - після аварії на Чорнобильський атомній електростанції сюди прибули переселенці сіл Стечанка, Роз’їжджа Чорнобильського району. Загалом прибуло близько 800 осіб.
Завдяки старанню сумських будівельників для новоприбулих було збудовано понад 200 будинків садибного типу, ФАП, магазин, дитячий садок, Будинок культури, школу, проведено водогін, газифіковано село, прокладено асфальтовану дорогу, що з’єднала село з Києвом та районним центром.
Пасківщина і влітку і взимку напрочуд красиве село, а восени червоно-жовте забарвлене на фоні ставків зачаровує кожного. Цей край так і манить до себе всіх, хто хоч раз побував тут.
У селі проїздом у Турівку бував Т.Г.Шевченко, який неодноразово гостював у пана Маркевича, з яким його зв’язували дружні стосунки.
Гордістю односельців є трудівники односельці серед яких Ганна Андріївна Даниленко та Ольга Григорівна Гайова.
Наче про наше село співається в пісні
«І хлібом і цвітом, і прадідом дідом
Гріє душу село, моє рідне село»
